Майже жарт...
Запровадив у Фейсбуці приватну рубрику "РІДНОМОВНИЙ КИЇВ". Перша добірка:
I. У переповненому тролейбусі
Заходжу вранці до переповненого тролейбуса. Буквально силоміць, аж гудзики тріщать продираюся від дверей на середину, а там дві фарбовані зросійщені бабці зчепилися, як собаки гризуться. Мабуть же ж, за територію. Одна під одним мої вухом так незугарно "щебече", ледве на мат не зривається, ще одна з іншого боку, ледве не заголюється в її бік. Гидко, аж кулаки сверблять.
Не витримую, й голосно, на весь салон кажу:
-Тільки заглянеш до тролейбуса, наче в Кремль зайшов: усі німецькою гелготять…
Не повірите, але факт: враз так стало тихо, наче люд кудись щез, подівався. Тільки погляди на мене цікаві й затяжні крадькома кидають. Хто зиркне з-під чужого ліктя, хто промовисто оглянеться. Ряшівки-московітки немовби понімілі.
Проїхав чотири зупинки у повній тиші. Куди й поділися московітські сороки. Тісно, але всім добре…
II. Ліфт лише для українців
Стою в лікарні біля ліфта. Кілька разів натиснув кнопку виклику, реакції ніякої: обидві кабіни бродять верхніми поверхами, не поспішають донизу. Позаду чую голос, звернений начебто до мене:
-Что опять не візіваєтся? Безобразіє…
Не повертаючись на голос, у тон виголошеному відповідаю:
-Так почули ж окупаційну мову, жоден вниз не опускається… Бояться...
Позаду наче слон засопів. Гнівно затупотів ногами. Оглядаюся – лощений дебелий пенсіонер, напевне, з числа колишніх засланих на «поддєржку Украінє». Кидається в атаку:
-Ви откуда такой родом?
-З України, - відповідаю через паузу.
-С какой Украины? Мы все родом из СССР.
-Та пішли ви зі своїм сер-сер. Тепер давай вам днр, лнр.
Мій візаві аж на місці вужем скрутився, з лиця посинів.
-О, как я люблю єті просвєтітєльскіє разгАвори… Я, может, больше вас бандеровец, потому, что пожіл в тех краях, І по польскі умєю…
-Тільки чомусь шварнякаєте по-хазарськи…
У цей час передімною відкрився ліфт, я ступив туди і тут же натиснув кнопку шостого поверху.
Ошелешеному московіту помахав рукою, і гукнув крізь двері, що зачинялися:
-Тільки для українців…
-Что опять не візіваєтся? Безобразіє…
Не повертаючись на голос, у тон виголошеному відповідаю:
-Так почули ж окупаційну мову, жоден вниз не опускається… Бояться...
Позаду наче слон засопів. Гнівно затупотів ногами. Оглядаюся – лощений дебелий пенсіонер, напевне, з числа колишніх засланих на «поддєржку Украінє». Кидається в атаку:
-Ви откуда такой родом?
-З України, - відповідаю через паузу.
-С какой Украины? Мы все родом из СССР.
-Та пішли ви зі своїм сер-сер. Тепер давай вам днр, лнр.
Мій візаві аж на місці вужем скрутився, з лиця посинів.
-О, как я люблю єті просвєтітєльскіє разгАвори… Я, может, больше вас бандеровец, потому, что пожіл в тех краях, І по польскі умєю…
-Тільки чомусь шварнякаєте по-хазарськи…
У цей час передімною відкрився ліфт, я ступив туди і тут же натиснув кнопку шостого поверху.
Ошелешеному московіту помахав рукою, і гукнув крізь двері, що зачинялися:
-Тільки для українців…
Розумію: невиховано, не інтелігентно. Одначе інакше вони не розуміють. Нехай звикають, що мова загарбників у Києві по за сферою цивілізації…
Опублікував: Олександр Горобець
